«De profundis»

Чи можливо збагнути природу людських комплексів? Де шукати справжні причини наших найпарадоксальніших учинків, слів, думок? Чому в кожному іноді проступають риси, які нерідко вражають нас самих? Чи психоаналіз – панацея, чи лише перша і не завжди безпечна спроба проникнути в найбільшу таємницю людини – таємницю її психіки?

Наскрізний сюжет цієї книжки – тривалий і складний, крізь усе ХХ століття, процес модернізації українського письменства.

Авторку цікавлять і найрепрезентативніші постаті цього процесу, і гострі конфлікти батьків та дітей, усі ті естетичні революції, навіть скандали, без яких мистецтво попросту не може розвиватися. Творчість Лесі Українки, Максима Рильського, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Оксани Забужко, Тараса Прохаська розглядається переважно із застосуванням психоаналітичних та ґендерних підходів.

У цій книзі подані есеї, присвячені українській літератур­і XVII–XX століть, зокрема творчості Мелетія Смотрицького, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Павла Тичини, Максима Рильського та інших письменників-класикі­в.

Автор порушує цілу низку питань – від концепту самопізнання й морфології сексу в літературі часів бароко до б­іблійної герменевтики й естетики романтизму. Та про що б він не писав, українська література від давнини до сьогодні постає в його викладі цікавою, барвистою і глибокою.

Одне  з найвідоміших досліджень німецького кіна – від етапу становлення, експресіоністичних експериментів аж до мюзиклів, – що вплинуло на розвиток науки про кіно ХХ століття. Важливість цієї книжки – у запропонованій методології аналізу впливу кіна на соціум і націю загалом.

Провокативні, часом відверто епатажні есеї відомої сучасної письменниці Євгенії Кононенко присвячені передовсім героям і героїням української та світової культури.

Об’єктом цих студій є не Леся Українка, Ліна Костенко чи Оксана Забужко, а їхні медійні та віртуальні образи, міфи й симулякри маскульту, за допомогою яких творяться, утверджуються й розвінчуються кумири. Авторка не боїться торкатися непопулярних, а часом і відверто дражливих тем, – тож ця книжка неодмінно викличе в читачів суперечливі думки, а може, навіть бурхливі дискусії в середовищі митців та інтелектуалістів. Утім, за допомогою неї ми зможемо осмислити цілу низку феноменів постмодерного культурного простору, до яких досі було непросто «дібрати ключа».

Пропонована книга – перше видання українською вибраних творів знакового французького есеїста румунського походження Сьорана (Еміля Чорана), яке претендує на увагу не лише фахівців, а й, передусім, широко читацького загалу.

Пропонована книга – перше видання українською вибраних творів знакового французького есеїста румунського походження Сьорана (Еміля Чорана), яке претендує на увагу не лише фахівців, а й, передусім, широко читацького загалу.

Блискучий та емоційний стиліст, проникливий і контраверсійний філософ – він любив аналізувати парадокси і почасти навіть сам спричинявся до їх створення. Досвід Сьорана – це досвід критики здатності засліплюватися. Саме на цьому ґрунтується «радикальний скептицизм», завдяки якому автора вважають одним із найориґінальніших європейських мислителів ХХ століття.

Есеїстика Івана Андрусяка сповнена того віками усталеного «порядку речей», що властивий насамперед міфологічному мисленню.

Здається, ось-ось із-поміж дубів і левів виринуть велети, – і вони справді з’являються, перевдягнуті в персонажів «Дубів і левів» – геніальних гончарів, малярів, поетів, рядових УПА і простих дідів... І, як то й має бути в міфології, питання, поставлені на «п’ятдесяти сотиках землі» Івана Андрусяка, врешті-решт зводяться до одного, найголовнішого: що робить людину Людиною?

Это собрание эссе – короткий рассказ о сюжетах бездейственной и негероической истории.

Герой цієї книжки Юзеф Тішнер (1931–2000) — один із найвідоміших польських філософів ХХ століття, авторитетний священик, якого називали «капеланом „Солідарності“». Він був однією з ключових постатей в інтелектуально-духовному житті Польщі.

Не мати досі виданих в Україні (тим більше – українською мовою) книжок Померанцева – досить кричуща прогалина...

Ця книжка – своєрідний «путівник» сторінками сучасної української прози.

Її автори – фахові літературознавці, працівники відділу критики Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України – аналізують найцікавіші, на їхній погляд, прозові книжки, які вийшли в Україні протягом останніх п’яти років. У поле їх критичного зору потрапили нові твори Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Григорія Гусейнова, Галини Пагутяк, Олеся Ільченка, Сергія Жадана та інших провідних письменників, які визначають обличчя сучасної української прози, а також деякі цікаві перекладні видання, які варто прочитати зацікавленим українським читачам.

Чому одні нації багаті, а інші бідні? Чи існує якийсь рецепт, щоб позбутися бідності? На ці й інші важливі теми розмірковує у своїй новій книжці відомий історик, професор Ярослав Грицак.

Сергій Грабар – письменник з унікальним досвідом. Він не лише знає багато цікавого про старожитній і навіть достарожитній Київ, а й по-особливому відчуває атмосферу, дух Міста. А головне – так переконливо, художньо достовірно передає у своїх есеях-новелах цю атмосферу, що її відчуваємо та перепроживаємо й ми, читачі.

У «Метаморфозах» перед нашими очима мовби наживо постають і поневажений братією святий Антоній, і безіменний еклезіарх зі стрілою в грудях, і таємничий Дзвонар, який скликає вірних на молитву серед руїн, і дивовижний Микола Святоша, і ченці-дипломати...

Окремий розділ склали «мандрівні» есеї про Північний Кіпр і Азербайджан.

Невозможно угадать «с первого взгляда», где находится этот пляж, какой национальности фотограф (да и герои съемки) и что случится с этими загорелыми юношами за час, день, месяц. Киев, Труханов остров, 1943 год, неизвестный мадярский фотограф, не имевший никаких идеологических установок и просто снимал жизнь, зафиксировал веселую компанию, которая состояла из тех, кто «пришел» в этот город и жил сдесь «до прихода». Тоесть – с окупантов и колаборантов.

Сила цієї книги черпається передусім із прагнення розібратися у вічних питаннях, що стосуються такої пікантної дихотомії, як любов і свобода, а також складного плетива парадоксів, проблем, суперечностей, відчуження або, навпаки, гармонії, що між ними можуть виникати. 

До книги «Письмо з околиці», яку Анатолій Дністровий жартома окреслює як «ultra lait публіцистика», увійшли мікроесеї, авторські колонки, вибрані статті, записи з нотатника й блоґу, більшість із яких упродовж 2000–2009 років широко друкувалася в часописах та інтернет-виданнях.

Зустрічі різних тем під однією обкладинкою – як, скажімо, поезія і радіація, Кант і кінематограф, стоїцизм і слабкість, чари музики й соціальні трущоби, письмо й читання, мовчання й профани, подорожі й самопожирання, письменники та психоаналіз живота – все це постає складовими голосу з околиці – околиці як особистості автора, околиці як його участі в тих чи інших процесах, навіть околиці як присутності української культури у світі.

Композиція книги «Письмо з околиці» як membra disjecta (з лат. – роз’єднані члени) формує багатогранну картину того, як в одному письмі можуть природно поєднуватися пристрасть до літератури, філософії, історії, кіно та рибальства, а також різні епохи, люди, розчарування й прагнення.

Своєрідна родинна атмосфера, оскільки в таких містечках, як-то кажуть, «усі про всіх усе знають»... У великих містах такого вже давно немає – аура повивітрювалася; а тут залишилась, і письменник цю атмосферу людських взаємин дуже гарно передає – атмосферу відповідальності один за одного, співжиття, підтримки, любові...

Арабські революції 2010–2011 років розпочалися блискавично, непрогнозовано, спонтанно. Саме цьому феноменові присвячена книжка мароккансько-французького письменника і філософа Тахара бен Джеллуна.

Жодна фігура в українській історії так глибоко й так безкомпромісно не розділяє сучасну Україну, як Степан Бандера. Ба більше: жодна українська історична постать не викликає такої бурі почуттів у найближчих сусідів України – Польщі, Росії та, меншою мірою, Ізраїлю й Німеччини; а також у тих країнах, де є чисельна українська діаспора, – у Канаді й США.

У цій книжці зібрані матеріали трьох фахових дискусій про феномен Бандери, які в останні роки провадили українські та іноземні історики й есеїсти. Важливо те, що упорядники не надавали тут переваги жодному з численних поглядів на місце й роль провідника ОУН в українській та європейській історії, а всі матеріали дискусій подали максимально повно. Тож яка позиція кому буде ближча – вирішувати самому читачеві.